Богдан Тихончик - Знову і знову

Свічили, не знали, з коханнями грали,
В розлуці сраждали, на долю звернув.
Була вона сміхом, а іноді злих,
Життям ніби човен, що в хвилях тоду,
А дні пролітали, та ми не зважали.
Життям відпливало, межу перед дном,
Була вона сміхом, а іноді злих,
Гойдався наш човен, і в хвилях тоду.
Романи писали, коханим чинтали,