Діма Голик - Квіти у садах

Стільки нас на планеті, трішечки різних,
Людей, які дихають спільним повітрям.
Та у гонці, пошуку щастя,
Перебувають в постійному хаслі.
Які позабули про справжні бажання
І спрощують власне кохання.
Кохають буденно, без фарб і запалу —
Наче кохання поразку зазнало.
День, потім ніч — все як в естафеті.
Нам дуже знайомі ці сірі сюжети,
Німі побажання, сухі компліменти,
Живемо роки, а втрачаєм моменти.
Так кожен день - ми не знаємо, хто ми.
Ми дуже втомились від власної втоми.
Все наше життя — чекаємо на диво,
Все наше життя — то сонце, то злива.